Суддя проти держави

Суддя проти держави

1. Людина, яка сперечається з державною установою, розраховує, що спір вирішить суддя, не залежний від жодної зі сторін. У справі «Олександр Волков проти України» цього забракло, коли держава звільняла самого суддю. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в ній 9 січня 2013 року. З цієї історії видно, за якими ознаками перевіряють, чи був розгляд незалежним і безстороннім.

2. Олександр Волков став суддею 1983 року, а в червні 2003 року його обрали до Верховного Суду України. Звільнення суддів тоді готувала Вища рада юстиції: орган із двадцяти членів, який вносив подання про їх призначення і звільнення. Наприкінці 2008 року і в березні 2009 року двоє її членів провели перевірки і запропонували звільнити Волкова за порушення присяги. Частина закидів стосувалася 2003 і 2006 років.

3. Рада розглянула ці пропозиції у 2010 році, а вся процедура звільнення зайняла близько трьох тижнів. 26 травня рада за відсутності Волкова ухвалила два подання про його звільнення і надіслала їх до парламенту. 16 червня звільнення рекомендував парламентський комітет з питань правосуддя. 17 червня Верховна Рада проголосувала за звільнення: за тодішньою Конституцією суддю звільняв орган, який його обрав.

4. Волков оскаржив звільнення у Вищому адміністративному суді України. 19 жовтня 2010 року цей суд визнав одне з двох подань ради незаконним, але скасувати його не міг: закон дозволяв лише оголосити такий акт незаконним. Друге подання суд визнав законним і обґрунтованим, а в голосуванні парламенту порушень не побачив. Звільнення лишилося чинним, і 30 березня 2011 року Волков подав заяву до Європейського суду з прав людини.

5. Європейський суд з прав людини - це міжнародний суд у Страсбурзі, якому людина може поскаржитися на власну державу, бо держава приєдналася до Конвенції про захист прав людини і зобовʼязалася виконувати його рішення. Стаття 6 Конвенції гарантує розгляд справи незалежним і безстороннім судом: захищеним від тиску інших органів влади, без упередження і без приводу його запідозрити. Суд перевіряв, чи були такими органи, які звільняли Волкова.

6. Уряд України вважав, що ці органи вимогам відповідали. Рада ухвалює рішення більшістю голосів, тож можлива упередженість окремих членів, на його думку, результату не змінювала; висновок комітету не був обовʼязковим для парламенту, а всі можливі вади виправив судовий перегляд. Волков заперечував: справу вирішували ті самі люди, які її розпочали, суддів серед них майже не було, депутати голосували за відсутніх колег, а суд не мав права скасувати звільнення.

7. Європейський суд одноголосно визнав, що вже рада цим вимогам не відповідала. Із шістнадцяти членів, які голосували, суддями були лише троє. Двоє членів, які самі провели перевірки і запропонували звільнення, потім голосували за нього, а один із них головував на засіданні. Суд нагадав правило: «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється».

8. Наступні щаблі цих вад не виправили. У парламенті за звільнення голосували за відсутності більшості депутатів: присутні користувалися картками відсутніх колег, хоча Конституція вимагає голосувати особисто. Адміністративний суд не міг скасувати звільнення, а його палату сформував голова, чий пʼятирічний строк на посаді вже сплив. Строку давності для звільнення за порушення присяги закон не передбачав, тож судді довелося захищатися щодо подій 2003 року.

9. Крім права на справедливий суд, Європейський суд визнав порушеним право на повагу до приватного життя, бо звільнення зачепило професійні стосунки, репутацію і добробут родини заявника. Зазвичай спосіб виправити порушення держава обирає сама. Тут суд вирішив, що за чинної системи новий розгляд нічого не дасть, і вказав конкретний захід: Україна має якнайшвидше поновити заявника на посаді судді Верховного Суду, а систему суддівської дисципліни невідкладно реформувати.

10. Рішення набуло статусу остаточного 27 травня 2013 року. 25 грудня 2014 року Верховна Рада окремою постановою на виконання цього рішення визнала постанову про звільнення нечинною в частині, що стосувалася Волкова. 2 червня 2016 року ухвалили зміни до Конституції: рішення про звільнення судді відтоді ухвалює Вища рада правосуддя, десятьох із двадцяти одного члена якої обирає зʼїзд суддів, а порушення присяги серед підстав звільнення більше немає.

11. Із рішення не випливає, що суддів не можна звільняти: Європейський суд оцінював процедуру, а не те, чи порушив Волков присягу. Постанову парламенту він теж не скасовував; нечинною її визнала сама Верховна Рада. Із цієї історії варто взяти чотири запитання до будь-якого розгляду: хто вирішує, чи не голосує той, хто обвинувачує, чи є строк давності і чи може суд скасувати рішення.