Телефон знає, де ви були
Щоб лишатися на звʼязку, мобільний телефон постійно підключається до найближчої вежі оператора, а оператор записує, до якої саме і коли. За кілька місяців із таких записів складається докладна історія того, де бувала людина. У справі «Карпентер проти Сполучених Штатів» Верховний суд США вирішував, чи може слідство взяти цю історію в оператора без ордера. Від відповіді залежить, як захищені дані, що їх зберігають про нас компанії.
Широка версія для великого екрана
Текстом
Те саме, що у фільмах: кожен кадр і його текст. Текст можна скопіювати і дати своєму асистентові разом із власним питанням.
Телефон знає, де ви були
Щоб лишатися на звʼязку, мобільний телефон постійно підключається до найближчої вежі оператора, а оператор записує, до якої саме і коли. За кілька місяців із таких записів складається докладна історія того, де бувала людина. У справі «Карпентер проти Сполучених Штатів» Верховний суд США вирішував, чи може слідство взяти цю історію в оператора без ордера. Від відповіді залежить, як захищені дані, що їх зберігають про нас компанії.
Справа почалася 2011 року в Детройті, де поліція затримала чотирьох чоловіків за підозрою в пограбуваннях магазинів електроніки і мобільного звʼязку. Один із них зізнався, що за чотири місяці група пограбувала девʼять магазинів у штатах Мічиган і Огайо. Він назвав пʼятнадцять спільників і дав ФБР номери телефонів декого з них. Так слідство вийшло на Тімоті Карпентера і вирішило зʼясувати, де бував його телефон.
Прокурори попросили в суду не ордер, а простіший наказ, передбачений законом про збережені повідомлення. Для нього досить було розумних підстав вважати, що записи стосуються розслідування. Два оператори передали записи за 127 днів і ще за 2 дні: разом 12 898 точок, у середньому 101 на добу. На процесі карти з цими точками показали, що телефон Карпентера був поблизу чотирьох пограбувань. Його засудили до понад ста років увʼязнення.
Ще до процесу Карпентер просив не брати записи операторів до уваги, бо їх отримано без ордера. Він посилався на Четверту поправку до Конституції США, яка захищає людей, їхні домівки, папери й речі від необґрунтованих обшуків і вилучень. Ордер - це дозвіл судді на обшук, який за текстом поправки видають лише за вагомих підстав і з точним описом того, що шукають. Тож суд мав вирішити, чи є обшуком запит до оператора про те, де бував телефон.
Відповідь не була очевидною, бо уряд спирався на давнє правило, відоме як доктрина третьої сторони: відомості, які людина добровільно передала комусь іншому, наприклад банку чи телефонній компанії, держава може отримати без ордера. У сімдесятих роках Верховний суд вирішив так щодо банківських документів і набраних номерів. Записи про вежі, наполягав уряд, - такі самі ділові записи оператора. Апеляційний суд із цим погодився і залишив вирок чинним.
22 червня 2018 року Верховний суд пʼятьма голосами проти чотирьох став на бік Карпентера. Отримання записів про вежі суд визнав обшуком у розумінні Четвертої поправки, тож слідству, як правило, потрібен для цього ордер. Наказу, яким скористалися прокурори, недостатньо, бо його вимоги значно нижчі. Рішення апеляційного суду скасували, а справу повернули на подальший розгляд. Думку більшості написав голова суду Джон Робертс.
Старе правило суд на ці записи не поширив і пояснив чому. Набрані номери чи банківські документи розповідають про людину небагато, а записи про вежі складаються в майже повну хроніку пересувань, бо телефон потрапляє з власником і додому, і до лікаря. Оператори зберігають їх до пʼяти років, тож простежити можна минуле будь-кого. До того ж телефон лишає цей слід сам, без жодної дії власника, а обійтися без телефона сьогодні важко.
Для слідства з цього рішення випливає нова вимога: щоб зобовʼязати оператора видати історію пересувань абонента, треба звернутися до судді по ордер і навести вагомі підстави. Простішого наказу для таких записів уже не досить. Виняток суд залишив для нагальних випадків, як-от переслідування втікача, близька загроза людям чи небезпека, що докази знищать. Тоді записи можна отримати й без ордера.
Для людей важить сам принцип. За старим правилом відомості, які зберігає про вас компанія, держава зазвичай могла отримати без обмежень Четвертої поправки. Суд сказав, що з докладною хронікою пересувань так не можна: те, що її збирає третя сторона, не позбавляє її захисту. Водночас у переважній більшості розслідувань, за словами суду, слідство й далі зможе отримувати документи від компаній без ордера.
Суд сам назвав своє рішення вузьким. Воно стосується записів про минулі пересування і не відповідає, чи потрібен ордер, щоб стежити за телефоном у реальному часі або отримати список усіх телефонів, які підключалися до однієї вежі. Доктрина третьої сторони для банківських документів і набраних номерів лишилася чинною, а камер спостереження рішення не зачіпає. Не означає воно й того, що Карпентера виправдали: суд лише скасував рішення апеляції і повернув справу.
Зі справи варто винести одну думку: дані про вас не втрачають захисту лише тому, що зберігаються в компанії, але сам захист залежить від того, наскільки докладно вони розповідають про ваше життя. Коли хтось каже, що в США поліція вже не може дізнатися, де був телефон, варто уточнити, про що мова: про записи за минулі місяці, про стеження цієї миті чи про камеру на вулиці. Суд відповів лише на перше.
Далі
- Суддя проти держави · Судові рішення · близько 6 хв